Як потопити Юлю. Інструкція “Нашої України”

Юлія Тимошенко
Микола Гудь, Аргумент-газета  

Проект, який передбачає можливість поєднання депутатського мандата і міністерського крісла, – частина антитимошенківського плану “Нашої України”. Нашоукраїнці вигадали, як утопити Юлію Тимошенко й не втонути при цьому самим.

Аби не “пролетіти”, якщо уряд Тимошенко буде відставлений, вони протягують закон, який дозволить поєднувати депутатські мандати з міністерськими кріслами. І зроблять це руками тієї ж Тимошенко, у якої не буде іншого виходу, як підтримати ініціативу своїх заклятих друзів.

У страху великі очі

Як би не хотілося нашоукраїнцям (принаймні значній їх частині) уникнути цього дратівливого оголошення: “Прем’єр-міністром України призначено Тимошенко Юлію Володимирівну…”, а все ж страшно йти на коаліцію з “Регіонами”. Страшно через те, що за такого розвитку подій Тимошенко може вже зараз почати президентську кампанію (а в опозиції вона, мабуть, буде, зі стратегічної точки зору, ще загрозливішою для Ющенка, ніж в уряді). Страшно через великі кадрові амбіції “донецьких” (хоча, за інформацією джерел ВЛАДИ, заяви Януковича про більш ніж півуряду, прем’єра і спікера є швидше бахвальством, бо під час переговорів за кулісами “регіонали” озвучують менші апетити, все одно ці апетити значні).

Страшно – через очікування помаранчевого електорату, який усе ще ніяк не зрозуміє тієї прірви, котра пролягла між Тимошенко і Ющенком, а тим більше не розуміє, що є спільного між НУ і Партією регіонів. І хоч провокували Тимошенко на різкі заяви, котрі могли б поставити під сумнів її коаліційну щирість (і навіть частково спровокували), – резонанс все одно не той. Усе ще недостатньо емоційної реакції Юлі на несприйняття “Нашою Україною” сумнозвісного “шостого пункту” про розподіл посад, аби можна було виправдати союз частини помаранчевих із “донецькими”. Тож, як би не нагадували позірно переговори про формування коаліції трьох розмову Лебедя, Рака та Щуки, саме таке об’єднання є наразі найбільш імовірним. І прем’єрство Тимошенко разом із ним.

Чи є у вас план, містере Фікс?

А що має робити нашоукраїнський містер Фікс, якщо план А неможливо втілити? Мабуть, спитати себе: “Чи є у вас план, містере Фікс?”. І відразу ж відповісти: “У мене завжди є план!”. Це зараз і відбувається. “Наша Україна” розробляє план Б на випадок обрання Тимошенко прем’єром. План простий, як двері: руками своїх же міністрів, а також регіональних керівників, котрі залишаться за НУ, завалити роботу уряду Тимошенко. Якщо точніше – допомогти їй це зробити, адже багато хто в “Нашій Україні” справді щиро вважає Юлію Володимирівну паскудним керівником. А за рік, коли Тимошенко доведеться звітувати за зроблене, на всіх підставах висловити їй недовіру і відправити у відставку. Якщо перша частина плану вдасться, то фінал буде просто феєричним і не викличе жодних заперечень у знову розчарованого, але вже не Ющенком, а Юлею, помаранчевого виборця. Не викличе заперечень у такому разі й союз із Партією регіонів: просто тому, що блокуватися більше не буде з ким, а залишити країну без уряду… Хоча можливий і інший варіант: таки не блокуватися ні з ким, а дати президентові розпустити парламент зі сподіванням, що після провалу Тимошенко-прем’єра НУ відбере в неї значну частину голосів. Правда, такий сценарій дуже вже ризикований. По-перше, двічі розчаровані люди можуть просто не прийти на вибори, а за таких умов ПР із комуністами можуть взяти й понад 50%. По-друге, хтозна, чи під загрозою розпуску парламенту не знайдуть спільної мови Тимошенко і Янукович. Тому коаліція НУ і ПР, сформована десь у травні-червні 2007 року – цілком реальна перспектива.

Порятунок рядового ягняти

Але є заковика – представники “Нашої України”, які претендують на посади в першому коаліційному уряді, зовсім не хочуть ставати жертовними ягнятами. Переважно це або люди відомі, котрі є обличчям блоку й до яких прислухаються хоча б через це, або люди просто впливові, до яких прислухаються з дещо інших мотивів. Не всі з них зможуть потрапити до уряду, якщо він формуватиметься разом із Партією регіонів, – з різних причин. А за чинних умов, коли поєднувати мандат і міністерське крісло, це означає, що через рік вони підуть в нікуди. А до наступних виборів – чотири роки, й у 2011-му у списки можна не потрапити просто тому, що забудуть… Та й керівництво “Нашої України” розуміє, що справді потужних гравців у блоці значно менше, ніж людей з міністерськими амбіціями. І втрачати в такий спосіб цвіт фракції не хоче. Вихід знайшовся: протиснути в парламенті зміни до законодавства, котрі дозволять поєднувати депутатську діяльність з міністерською. У такий спосіб, якщо реалізовуватиметься план Б, і вовки будуть ситі, і жертовні вівці залишаться цілими.

Зіграти на егоїзмі Тимошенко

Найсмішніше в цьому плані те, що в ухваленні закону, котрий так потрібен для заспокоєння нашоукраїнських кандидатів у міністри, допоможе сама Тимошенко, частково посприявши в реалізації плану її політичного знищення. Уся хохма в тому, що в неї просто немає іншого виходу. Юлія Володимирівна, за інформацією наших джерел у БЮТ, прекрасно усвідомлює, що добитися прем’єрського крісла – тільки початок гри і що, навіть віддавши їй посаду керівника уряду, нашоукраїнці все одно її “топитимуть”. Звичайно, оточення Юлії Володимирівни обдумує, як завадити реалізації таких планів і, попри все, вийти з року прем’єрства тріумфаторкою. Але наразі ані економічна ситуація в країні, ані обмаль економічних геніїв у нетрях блоку не дозволяють сподіватися на успіх, особливо ж у разі, якщо деякі урядовці підуть на саботаж. Загалом, це ще не катастрофа для ЮВТ, після затвердження програми уряду він отримає рік спокою, тож час подумати ще є. Але на цей момент єдине, на що зостається сподіватися Тимошенко, – це вдалий піар під час урядування й особливо – вдала піар-подача її відходу з уряду. Тим паче, що свободи слова, якою так хизується влада, у нас справді чимало, а піарники, як показали результати виборів, у Тимошенко кращі, ніж у Ющенка та компанії. Однак вдало піти в опозицію – теж півбіди. Основне – отримати майданчик для втілення цієї опозиційності в реальну перевагу. Зустрічі з виборцями віч-на-віч – це дуже добре для двомісячної кампанії. Обрати їх основною лінією поведінки на чотири роки – шкідливо для здоров’я і навряд чи ефективно. Тому Тимошенко обов’язково треба повертатися в парламент. А шлях до того лише один – допомогти ющенківцям із змінами до закону та забезпечити і собі, і своїм міністрам (але насамперед собі, адже йдеться таки ні про що інше, як про вибори президента 2009 року) поєднання депутатського мандата і міністерського портфеля.
до теми

Пожертвуй Морозом

Для втілення плану нашоукраїнців залишається “вламати” соціалістів. Із ними важче – вони не претендують на значну кількість посад, а головна з них, спікерська, не передбачає втрати мандата. Але якщо дуже захотіти… завжди можна знайти щось навзаєм. Особливо, коли врахувати, що й у СПУ тепер також є свої представники великого бізнесу на кшталт Деркача-молодшого та Бойка, з якими завжди легше домовлятися. А за певних умов можна обійтися і без них. Для цього “Нашій Україні” лише треба переконати Партію регіонів у щирості своїх намірів створити з нею коаліцію, але через рік. Якщо повірять – також задумаються: а чи не варто й для своїх майбутніх урядовців залишити про всяк випадок “чорний хід”. І коли погодяться – проблем не буде. Бо не буде, без сумнівів, проблем із партійною дисципліною у фракції ПР.

Опитування Аргумент-газети

1. Для чого НУ пропонує не скасовувати депутатського мандату майбутнім урядовцям?
2. Чи не може це рішення вплинути на зростання корупції, оскільки урядовці відчуватимуть себе безкарними з депутатською недоторканістю?

Антон Борковський, незалежний політолог

1. Сьогодні влада почувається досить невпевнено, і це викликано незрозумілим результатом переговорів про створення демократичної коаліції. Якщо НСНУ тяжітиме до співпраці з “Регіонами”, все одно відіб’ється на рейтингу НСНУ, і тоді в Західній Україні пануватиме ідеологічно БЮТ. Якщо все ж таки буде коаліція з БЮТ, то НСНУ намагатиметься убезпечити себе можливістю відступу. Тобто зараз максимально торгуються за будь-які плюси і моменти. У тому числі за можливість мати депутатські посади після відставки уряду.

2. На превеликий жаль, наші урядовці і депутати перебувають у кримінальній недоторканості. Це лише їм додасть певних гарантій. Але насправді відомо, в який спосіб залагоджуються на вершинах влади якісь критичні питання, що стосуються не сотні тисяч доларів, а мільйонів і десятків мільйонів. Ці всі питання “вирішуються” в непрозорий спосіб, і я побоююся, що не вдасться притягнути до відповідальності будь-кого, якщо не буде волі різних політичних сил. Я сумніваюся, що якась фракція здала би свого депутата, навіть якщо випливе корупційна афера. Ті люди залишаться безкарними, навіть якщо їх і позбавлять недоторканості. Партія їх лобіюватиме, побоюючись плями на партійній сорочці.

Андрій Єрмолаєв, політолог, директор Центру соціальних досліджень “Софія”

1. Будь-який варіант коаліції, котрий влада зараз спробує намалювати і запропонувати суспільству як рятувальний, буде тимчасовим. Більше того – це буде жертовне ягня, якого покладуть, поріжуть йому горло, а суспільству скажуть: бачите жертву. Відповідно питання мандату – це питання риторики. Насправді мова йтиме про виживання тих, хто братиме участь у експериментах із урядом. Я взагалі скептик стосовного того, що цей уряд буде довгожителем. І для парламенту велика розкіш щоразу забирати мандати в 17 осіб. Виборці сприймають цю пропозицію зовсім не так, як політична еліта, котра розуміє, що НСНУ пропонує дуже цікавий компроміс від управляючої групою країни. Тобто експерименти по коаліції не будуть страшними, а можна погратися і зберегти мандат. Звісно, що можливий і такий варіант – допустити Тимошенко до уряду, потім його розформувати, але щоб своїх нашоукраїнівських депутатів не втратити – зберегти їм мандат. Це вже певний рівень технології.

2. Є така пікантна річ, про яку не люблять говорити політики, але добре знають правоохоронці. Імперативний мандат працює тоді, коли незалежно від того, чи є імунітет, чи немає, силові структури бояться ставити питання про порушення справ. Якщо прокуратура не боятиметься ставити можливі звинувачення і відкривати судові процеси, то ніякі імперативи їх не рятуватимуть. Працює принцип анекдоту про кепку. Як не одягай кепку – зверху чи знизу, руки в мене все одно будуть по боках. Але, якщо кожна карна справа є політичним елементом, коли в нас є сенсацією судова справа, пов’язана із депутатом, от тоді імперативний мандат має сенс. Пояснюю: Верховна Рада може 150 разів захищати черевики Лазаренка від судових розслідувань. Але маємо сьогодні публічну політику і судова справа – це вже дискредитація політика. Тому я за те, щоб на майбутнє всі варіанти, пов’язані з кримінальними злочинами, були, як мінімум, інформаційно публічними, і прокуратура повідомляла про порушення справ. Ми будемо мати механізм політичної відповідальності, і тоді парламент не зможе рятувати тих, кого звинувачуватимуть у карних порушеннях.

Анатолій Романюк, директор Центру політичних досліджень ЛНУ ім. І. Франка

1. Я не думаю, що НСНУ збирається себе якось перестраховувати. Звісно, є сумнів, що уряд, який сформують, буде довго існувати. Якщо ми говоримо про помаранчеву коаліцію, то треба пам’ятати, що там є тільки 243 голоси, а цього є замало для того, щоб проводити ефективну політику. Тому ми можемо припустити, що цей уряд не буде довготривалим, і це небезпечно тим урядовцям, які є депутатами. Вони позбавляться депутатського мандату і будуть поза парламентом. Для них це небажано.

2. Проблема росту корупції з’явиться тоді, коли ці люди надалі поєднуватимуть позицію в новому уряді і позицію депутата. Тобто якщо буде зроблено спробу обійти закон або трактувати його в такий спосіб, який би був їм вигідний. Сьогодні одну категорію спробують вивести з-під дій норм Конституції (тобто урядовців), завтра це будуть губернатори, післязавтра ще хтось. І тоді норми закону не будуть працювати ні для кого, хто при владі.

Опубліковано: 21.04.2006