Злочин і безкарність

Злочин і безкарність

Юрій Лелявський

19.04.2006

Кавказця, який тряс на польському кордоні українських “човників”, міліції довелось відпустити

За кожний скоєний злочин рано чи пізно має слідувати й кара. Проте в реальному житті так буває не завжди. Для звинувачення, навіть і в очевидному правопорушенні, має бути доказова база. І якщо вони недостатньо обґрунтовані, то навіть найжорстокіший злочинець може вийти на свободу.

“Махмуд дайот “зельоний свєт”

Кавказець Махмуд, у минулому боксер, ще на польській стороні підходив до наших шоферів-“човників” і голосом з легким кавказьким акцентом говорив: “Слушай, без проблєм домой доєхать хочєш?”. Шофери, котрі вже все розуміли, лише глянувши на Махмуда, кивали головами. “Дарагой, если хочєш, чтоб ничего не случилось с тобой, твоєй машиной і грузом — заплаті мнє как за ахрану, і до самой граніци у тебя всьо пойдьот как по маслу”, – казав Махмуд. – А єслі даш дєнєг чут больше, я тєбє і граніцу бєз очєрєді сделаю, да. Давай дєнгі, ето же дорога. Тут всє платят”. – “Ну, всє так всє”, – і платили 20 доларів. Краще вже гроші віддати, ніж ризикувати всім товаром, котрий вартує тисячу разів більше.

Махмуд своє слово тримав і завжди виконував все те, що обіцяв: як у першому, так і в другому випадку. Буси, яким зелене світло давав Махмуд, ніхто не рухав. Проте у тих, хто відважувався відмовитись від послуг “охоронної фірми Махмуд енд Компані”, виникали труднощі, і суттєві. У когось несподівано колеса виявлялись пробитими, у когось на повному ходу в лобове скло летіло каміння, а когось так починали трусити і штрафувати митники, що підприємець на три місяці вперед в мінусах залишався. Невідомо, скільки б ще тривала система подібних відносин – “човник”-рекетир, – коли б не одна випадкова зустріч.

Сокальський Руслан – нормальний пацан

Один із тих водіїв, якого “охороняв” Махмуд, заїхав у справах в одне із сіл Сокальського району. У місцевій кнайпі він із здивуванням побачив, що за сусіднім столиком в компанії селян мирно теревенить... гроза митного переходу рекетир Махмуд. “А що тут у вас робить цей бандит?”, – запитав він у свого знайомого. “Бандит? – здивувався той. – То наш односелець, Руслан Іванович Левчук, підприємець, хороший хлопець.

Народився в Росії, але батьки з наших країв. Якийсь час тому сюди переїхав, ну і живе собі. Ми претензій до нього не маємо.” “Може, мені здалося, – розгубився шофер, – може, вони тільки схожі між собою.” Але, придивившись до рухів і почувши голос з характерним акцентом, шофер остаточно впевнився: українець Руслан і кавказець Махмуд – той самий чоловік. Водій постарався, щоб інформація про псевдо-Левчука дійшла до правоохоронних органів. І дуже скоро особою Махмуда-Руслана зацікавилась міліція.

Вони встановили, що чоловік, котрий проживає в одному із сіл Сокальського району та всюди представляється як Руслан Левчук, насправді є Махмудом Умаровичем Батгіровим, уродженцем Російської Федерації, а точніше – її північнокавказького регіону. У Росії він неодноразово мав проблеми із законом, підозрювався у вимаганнях та перебуванні у незаконних збройних формуваннях, вбивствах. Тому й перебрався на Західну Україну, де знайшов собі хлібне заняття – “тряс” шоферів-“човників”. Але для того, щоб постійно перебувати за кордоном, йому потрібно було отримати українське громадянство чи принаймні український паспорт. І Махмуд дістав його.

Громадянин України – це звучить гордо!

Законним шляхом зробити для нього це було неможливо. Процедура одержання займає тривалий час, та й запити стосовно українського МЗС в Росію нічого доброго Махмуду не дадуть. Тому він вирішив купити наше громадянство чи точніше – документи, що його підтверджують. Як вдалося встановити, у 1999 році працівниця паспортного столу одного з районів Львова чи то через погрози, чи за винагороду погодилась допомогти Махмуду Батгірову стати Русланом Левчуком.

Тоді у 1999 році багато людей паспорти старого радянського взірця міняли на нові. Скориставшись безладом, котрий виник під час цієї “паспортної реформи”, жінка вклеїла під час процедури переоформлення паспорта у картку з прізвищем якогось Левчука фотографію Махмуда. Таким чином новоспечений громадянин України, мешканець Сокальського району пан Левчук цілком на законних підставах отримує малиновий закордонний паспорт, у якому значиться, що його власник має “ право виїзду у всі країни світу”. І почав Махмуд “працювати” на переході, десять разів на день перетинаючи державний кордон з підробленими документами.

Проте справедлива кара не наздогнала кавказця. Відчуваючи, що над його головою згущуються хмари, Батгіров-Левчук встиг за кілька годин до арешту знищити всі фіктивні документи, в котрих була його фотографія, навпроти якої значилось “ліве” прізвище – Левчук. І, таким чином, підробку документів, незаконні перетини кордону (котрі, судячи за комп’ютерними роздруківками прикордонників, траплялись багато разів) йому інкримінувати не вдалось. А звинувачення у рекеті та вимаганнях? “ Е-е, какой рекет, начальнік, слушай! Я Батгіров, і в Польше нікогда не бил. Клянусь! У меня же вашего украінского загранпаспорта нету. Кто – я Левчук? Нє смеши, командир, ето всьо наговор моіх врагов, да покараєт іх Аллах!” – гнівно казав під час допитів гарячий кавказький хлопець Махмуд. І довелося його випустити.

Як і Батгіров, викрутилась і працівниця паспортного столу, котра допомогла Махмудові “змінити шкірку”. “Яка підробка, панове! Можливо, випадково і наклеїла одну-дві фотографії не на той бланк, але ж тоді їх через мої руки проходило десятки тисяч. Де за всіма встежиш”. А це вже не кримінальна стаття, а халатність. По голівці, звичайно, не погладять, але і строк не вліплять.

Японская химическая завивка волос, химическая завивка волос крупные локоны фото.