Сектанський маркетинг від Садового і Черновецького

Черновецький
Автор: Всеволод Поліщук, Аргумент-газета  

Їхні перемоги стали сюрпризом для багатьох. Що більше – багатьох вони шокували. Якби ще десь з рік тому політологи почули, що мером Києва буде Леонід Черновецький, а мером Львова – Андрій Садовий, вони розсміялися б у відповідь. Але зараз це доконаний факт і всі чухають лоба: як же це сталося?

Таким чином, по суті, Садового і Черновецького можна вважати піонерами нової для України виборчої технології. Цілком імовірно, що вже на наступних виборах ми побачимо як багато клонів “Самопомочі” в інших містах, так і багатьох благодійників, котрі захочуть стати мерами і використовуватимуть технологію багаторівневого маркетингу для роздачі подарунків. Правда, це буде залежати також і від успішності наших двох героїв. Якщо їхнє керівництво буде провальним, можливо, ніхто й не ризикне асоціюватися з Черновецьким і Садовим…

Переможці виборів без зайвої скромності кажуть: просто ми були кращими. Проте аналітики говорять, що вибори міських голів Києва і Львова стали першими в Україні, на яких спрацювали справжні західні технології. Навіть більше. Як у кампанії Черновецького, так і в кампанії Садового були використані сучасні технології просування бізнесу. Якраз про технології і поговоримо.

Найцікавіше ноу-хау, застосоване Черновецьким і Садовим – використання у виборчій кампанії принципу багаторівневого маркетингу при формуванні команд. Якщо вірити київським джерелам, саме завдяки схемі роботи, схожій на побудову мережі збуту “Гербалайфу”, Леонід Черновецький створив у столиці розгалужену систему розповсюдження матеріальної допомоги від його імені. Як пише “Українська правда”, основою цієї системи на найнижчому рівні були спеціально найняті на період виборів працівники. Працівників набирали найпізніше влітку, коли до початку виборчої кампанії залишались місяці. Це було потрібно для того, щоб передати основну частину матеріальної допомоги заздалегідь – до того, як по закону матеріальні подарунки вже не можна давати від імені кандидатів на політичні посади.

За кожним працівником було закріплено певну кількість будинків, як правило, у місці проживання цієї людини. Найманий працівник, в ідеалі, мав знайти в кожному будинку людину-інформатора, яка б допомогла йому визначити, хто за такою-то адресою реально потребує матеріальної допомоги. Цей інформатор складав список “нужденних”, домовлявся з ними про час, коли найманий працівник Черновецького зайде і вручить подарунок. При цьому при роздачі подарунків агітація не велася. Навіть навпаки – “найманцям” не рекомендовано вступати в політичні дискусії з електоратом, а вести з ними лише короткі діалоги на рівні загальноприйнятних істин, типу “красти – це погано”.

Кожен професійний працівник благодійної системи, в ідеалі, мав створити мережу із 30 “помічників”, кожен з яких повинен був, своєю чергою, сформувати теж по тридцять “злиденних”. У результаті – мережа одного працівника Черновецького мала нараховувати до 1000 осіб, яким кожному особисто було вручено матеріальну допомогу. Працівники на місцях підпорядковувались районним штабам, а ті – центральному.

Кампанія Андрія Садового під назвою “Самопоміч” мала би розгортатися за схожим сценарієм, однак специфіка населення Львова і менші фінансові можливості зумовили суттєву різницю в реалізації, на перший погляд, схожої схеми. На початку діяльності “Самопомочі” план розгортання також передбачав пошук у кожному проблемному будинку (війна мешканців із ЖЕКом, проблема відомчого будинку, неремонтований ліфт, конфлікт через незаконну добудову тощо) людини, яка очолить ініціативну групу. Саме на базі представників будинків (можливо, одна людина могла б представляти кілька будинків) і мала створитися мережа, схожа до тієї, яку вибудував Черновецький. При цьому також не мало йтися про жодні вибори – мовляв, просто знайшлася людина, котра бачить проблеми львів’ян і має можливості, аби допомогти в їх вирішенні.

Правда, такої системи витворити так і не вдалося. Можливості були доволі обмежені, тому далі за принцип “ми вас підштовхуємо і кажемо, як боротися, а боротися будете самі” не пішло. А люди виявилися інертнішими, ніж очікувалося, і чекали, що їхні проблеми вирішуватимуть за них. Тож насправді до кінця виборчої кампанії “Самопоміч” налічувала не кілька тисяч активістів, а лише 150. Та й для цього довелося трішки змінити тактику багаторівневого маркетингу. Спочатку юристів і журналістів, котрі на перших порах і становили “Самопоміч”, набирали на волонтерській основі. Це, як пояснювали волонтерам, добра практика, окрім того – можливість постійно світитися у медіа й робити собі ім’я. Однак ці аргументи спокусили небагатьох. Коли медіа Садового, які активно пропагували “Самопоміч”, зробили свою справу, невелика команда стала не витримувати навантаження, та й частина її представників почала вимагати оплати праці. Тоді й знайшовся вихід: кожен, хто приводив в організацію трьох волонтерів, отримував ставку. Гроші переважно були невеликі, але вкупі з іншими аргументами це спрацювало.

До теми
 
Львів – не Київ

У кампаніях Черновецького і Садового було як багато спільного, так і значні відмінності. Серед спільних рис – уже згаданий багаторівневий маркетинг, час початку кампанії (по суті, найшвидше з усіх кандидатів у мери по всій Україні), акцент на найбідніші верстви населення і підкуп (якщо не в прямому, то в переносному значенні) виборців.

З іншого боку, якщо Черновецький не гребував прямою допомогою (аж до пакунків із гречкою чи просто грошей), Садовий зосередився на допомозі юридичній. Вочевидь, це було наслідком трьох факторів. По-перше, як уже згадувалося, фінансові можливості Черновецького і Садового – не до порівняння. По-друге, Садовий з його книжечками та юридичними послугами мав значно менше шансів бути офіційно звинуваченим у підкупі виборців. По-третє, низька ефективність прямих подарунків у Львові була доведена мажоритарними виборами до парламенту 2002 року.

Ще одна відмінність – медійна підтримка кампанії. Якщо Черновецький намагався уникати “засвітки” його благодійної системи в пресі й на телебаченні, то Садовий, навпаки, був присутній на телеканалах і в газетах щодня. Особливо активно демонстрували львів’янам принади “Самопомочі” новини ТРК “Люкс”, яка Садовому й належала. Таким чином Андрій Іванович компенсував відсутність справді розгалуженої системи працівників, котрі в Києві доносили потрібні “месиджі” разом з допомогою і без жодної потреби в пропаганді.

Опубліковано: 07.04.2006