Скнилівських генералів «відбілили»

12.06.2008

Скнилівська трагедіяВищий військовий апеляційний суд повністю виправдав чотирьох генералів, яких звинувачували в трагедії, що сталася під час авіашоу шість років тому

«Суд цілком виправдав усіх підсудних за всіма пред’явленими їм звинуваченнями – через відсутність складу злочину. Цивільні позови потерпілих проти звинувачених суд залишає без розгляду». Такими словами голова Військового апеляційного суду Південного регіону Віталій Загоруйко поставив крапку в наболілій справі скнилівської катастрофи. Чотирьом високопосадовим офіцерам Повітряних сил України інкримінували причетність до організації трагічного авіашоу у Львові 2002 року. Тоді загинули 77 осіб, сотні стали каліками та сиротами.

Здавалося, у цій справі сіли вже всі, хто міг. Але, виявляється, незавершеною до учора залишалася справа вищих військових чинів – чотирьох генералів ПСУ. Вони хоч і не сиділи за штурвалом винищувача, котрий упав на людей, але те злощасне авіаційне свято все-таки організовували: видавали накази, координували підготовку, підписували папери з техніки безпеки... І цілком могли б проконтролювати, щоб усе минуло без порушень.

Але, як звикло в Україні, спершу до в’язниць потрапили «стрілочники». Себто льотчики. 2005 року той самий Військовий апеляційний суд визнав їх та інших простих офіцерів винуватими. Нині вони відбувають покарання.

А суд над генералами – справа, якої навіть не об’єднали в єдину зі справами пілотів, – почався тільки в лютому 2008-го. Тобто через шість років після трагедії.

Засідання призначили на 12-ту годину. Та задовго до його початку на подвір’ї суду зібралося чимало народу: іноземні журналісти, адвокати, потерпілі та родичі загиблих на Скнилові, прокурори та близькі підсудних. Усі чекали, поки приїдуть головні персонажі: 1-й заступник головнокомандувача Повітряних сил України Сергій Оніщенко, колишній головнокомандувач Військово-Повітряних сил генерал-полковник запасу Віктор Стрельніков, екс-заступник заступника головнокомандувача з бойової підготовки ВПСУ генерал-лейтенант запасу Олександр Волошенко і колишній заступник начальника з бойової підготовки генерал-майор запасу Володимир Алексєєв.

Віктор Стрельніков приїхав до суду одним з останніх. Виглядав спокійним.

– Не хочу загадувати, що вирішить суд. Не знаю. Зараз усе довідаємося, – сказав Стрельніков, піднімаючись сходами до зали засідань.

А там інші підсудні вже зайняли свої місця. Володимир Алексєєв прийшов із дружиною, Сергій Оніщенко й Олександр Волошенко – зі своїми захисниками. Приїхали на оголошення вироку і дехто родичів з загиблих на аеродромі. Вони привезли великі фотографії покійних рідних – щоби суд бачив їх, коли зачитуватимуть вирок. Утім навряд чи це збурило очікувані емоції – за кілька років ведення «скнилівської справи» стражі закону, радше за все, навчилися холоднокровно реагувати на такі речі.

Перші дві години судді зачитували підсумки досудового слідства: кого в чому конкретно звинувачують, що знайшли слідчі й експерти. За версією слідчих і експертів Генпрокуратури, 2002 року всі ці військові чиновники перевищили свої службові повноваження, допустили порушення правил безпеки під час організації авіашоу на Скнилові й нічого не робили, щоб усунути ці порушення. Йшлося також і про те, що авіаційне свято організували нібито незаконно, а на нього генерали витратили мільйони бюджетних грошей. Слід визнати – такі результати слідства звучали цілком серйозно, обґрунтовано... До речі, особливо часто чомусь згадували точну суму збитків, яких генерали нібито заподіяли державі, провівши трагічне свято, – 21 млн 438 тис. 885 грн і
40 коп... Така прискіпливість у підрахунках шкоди – до копійки – вразила... Хоча чи підрахував хтось, скільки матеріальних і моральних збитків завдано родичам загиблих?.. Запитання відкрите.

Усі ці пару годин суцільних «концентрованих» обвинувачень самі підсудні вислухали доволі спокійно. З їхнього вигляду навіть складно було зрозуміти, чи хтось хвилюється... Усе стало більш-менш очевидним, коли суддя Загоруйко почав зачитувати власне вирок. А особливо чітко картина вималювалася, коли суддя зачитав порушення вже засуджених пілотів (мовляв, це ж вони «звалили» літак на голови людей, вони, он, вже й термін «мотають», чого ще треба?). І незабаром суддя повідомив, що суд не бачить причинно-наслідкового зв’язку між діями льотчиків і діями Оніщенка, Стрельнікова, Волошенка й Алексєєва. А тому не знайшов у діях підсудних складу злочину.

І що ближчим був суддя до фіналу вироку, то менше сумнівів залишалося: генералів виправдають. Що в підсумку і сталося.

– Ну що ж, тепер усі четверо – білі та пухнасті. Я навіть не здивуюся, якщо судді оголосять сьогодні, що трагедії не було взагалі.., – розчаровано промовив львів’янин Стефан Козак, який сидів поруч із кореспондентом «Газети...». На Скнилові він утратив сина. У Київ приїхав із дружиною – спеціально на це засідання, аби довідатися про долю свого позову проти генералів. І хоча навіть після відхилення всіх своїх позовів «скнилівські» потерпілі мають право шукати справедливості у Верховному Суді протягом місяця, цього разу вони опускають руки.

– Особисто я більше ні з ким не позиватимуся – в Україні немає правового поля, немає правової держави, немає керівництва, вертикалі влади, – заявив пан Козак. – Наша держава схожа на мавпу, яка щойно злізла з дерева...

Водночас не виключено, що у Верховний Суд усе-таки надійдуть позови від інших родичів. Про це «Газету...» повідомив Володимир Кравчук, представник у суді декількох десятків рідних загиблих на Скнилові.

– Але я не наполягатиму на цьому, кожен вирішить самостійно, – заявив адвокат. – Та, думаю, шанси виграти мізерні.

Як не дивно, представник потерпілих згодний із рішенням суду. Він вважає суперечливими деякі моменти, але загалом вважає, що суд виконав величезну роботу, причому професійно.

– Відповідальність за такий результат (вирок) повинна взяти на себе Генпрокуратура, яка не змогла надати судові переконливі аргументи і докази, – додав Володимир Кравчук.

Тим часом виправдані генерали залишили зал суду. Щасливими та вільними – адже деякі з них до моменту оголошення вироку перебували під підпискою про невиїзд. Про скнилівську трагедію вони говорили неохоче.

– Ви ж усе чули? Тому не треба таких провокаційних запитань. Усі ми мали сумніви щодо вироку. Але я сподівався на Бога, Він справедливий, – сказав Сергій Оніщенко.

– Совість мордує в тому сенсі, що я співчуватиму горю потерпілих до кінця своїх днів. Ми говорили їм про це неодноразово, – додав Віктор Стрельніков. – Не перепросили тільки ветеранів 14-го корпусу Повітряних сил, свято яких тепер назавжди зіпсоване печаткою горя. А всі ці шість років... Вони були нелегкі.

Що ж, тут він має рацію. Шість років чимало потерпілих і убитих горем родичів чекали на закінчення всіляких слідств, допитів і судів. Чекали, поки правосуддя скаже своє остаточне слово. Так, 2005-го таки дочекалися – за ґрати потрапили виконавці, льотчики. Але майже всі потерпілі дотепер визнають – не лише вони, пілоти, а й їхнє керівництво, відповідальні за катастрофу... Хоча б морально.

Але, зважаючи на все, учорашній вирок справді ставить крапку в справі про скнилівську трагедію.

Автор: Олена ДУБ / 0:49 12.06.2008

Джерело: Газета по-львівськи

Повернутися до списку публікацій



Архів новин

Кино: рецензии «Нация Z»

<<< Жовтень 2018 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Останні новини