Не вірю

Помаранчева революціяАвтор - Антін Бандера   
 
Ну от і все. Давно стихли фанфари, відшуміли глядачі, позіхає король на своєму троні. Лицарі в різнобарвних, але однаково заляпаних брудом шатах – від помаранчевих до синьо-білих, від жовтих до червоних – розходяться з поля бою з переламаними списами, пощербленими мечами та вигнутими щитами. На поясах у них знесилено звисають спорожнілі після закупівлі амуніції гаманці...
 
Тепер усе, що їм залишилося, – дочекатися рішення дами серця. А якщо точніше – 36 мільйонів дам серця, котрі наразі роздумують, кому ж кинути свою хустинку... Під час турніру хтось із дам звертав увагу на те, чи чесно бився той чи інший лицар, хтось – чи був він сміливим, комусь сподобалася безжальність, з якою розправлялися з суперником, а комусь важливіша яскравість пір’я на шоломі. Що ж – усі ми різні, на те воно й турнір і на те визначатиме переможця саме дама серця, а не дядько з дивною машиною з іще більш дивною назвою “транзитний сервер”, котрий цього разу взяв до рук меча й загубився десь поміж бійцями...
 
Але ні. Допоки дами серця тримають свої носовички в руках, турнір не закінчився. Боротися треба до кінця. І хоч махати мечами не можна, та насуплені погляди в бік інших і розповіді про те, що вже ніколи не помиряться між собою, не сядуть за круглий стіл і не питимуть елю за здоров’я один одного, – це теж частина турніру. Бо дами серця усе ще дивляться на лицарів, тому що адреналін зашкалює, тому що вирішити долю турніру може один неправильний жест...
 
Але це вже ненадовго. Ще трошки – і дами покидають свої носовички, а лицарі забудуть, що вони казали своїм суперникам. Штандарти поховають у своїх замках, мечі віддадуть зброєносцям, і декому таки доведеться – спочатку все ще агресивно й насуплено, а потім зосереджено й зовсім по-діловому – сідати за круглий стіл і миритися. А помирившись, випити елю спочатку за здоров’я один одного, а потім за добробут дам серця. А дамам серця треба буде казати, що цього застілля вимагали їхні інтереси. Бо насправді іншого виходу немає. Бо абсолютну монархію скасовано, та й новий монарх не такий всесильний, як попередній. Бо васали бунтують, а країна розірвана на шматки – ходить у шатах різних кольорів і носить різні штандарти. Бо, врешті-решт, турнір має закінчитися, а сіяти, збирати й торгувати зібраним треба постійно. Тому що до наступного турніру дами серця можуть померти з голоду...
 
Та й монарх, хоч і не абсолютний, хоч і не всесильний, але таки монарх. Не помиряться, не сядуть за круглий стіл – може грюкнути кулаком по столі, позабирати носовички дам серця і відіслати знову на битву. І доведеться збирати залишки золотих монет із гаманців, і ремонтувати вигнуті лати, і перековувати пощерблені мечі. Комусь доведеться шукати нових зброєносців, комусь – нові кольори штандартів. А дами серця – також не такі довготерпеливі, як здається. Колись вони вже покидали свої носовички та вийшли самі на поле бою, аби припинити нечесний бій. Тепер вони відчувають, де справжня боротьба, а де просто красування штандартом, де чесний турнір, а де за ним ховаються торги землею... Якщо їх дурити далі – вони просто висякаються у свої носовички, викинуть їх у смітник і підуть займатися господарством. А кому потрібен турнір без глядачів?

Опубліковано: 24.03.2006

Повернутися до списку публікацій



Архів новин

Кино: рецензии «Нация Z»

<<< Червень 2018 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

Останні новини