Адріан Пуканич: Я навіть сплів косичку, як Роберто Баджо

19/07/2005

Адріан ПуканичСПОРТ

Розмовляв Віталій Мещеряков  

Найперспективнішого футболіста України кореспондент “Аргумент-ГАЗЕТИ” “відловив” у Виноградові, куди той приїхав побачитися з батьками. Адріана називають головною надією збірної України та продовжувачем справи півзахисників Юрія Калитвинцева, Олександра Заварова та Олексія Михайличенка. Наразі він залишається гравцем чемпіона України – донецького “Шахтаря” та останнім часом на правах оренди виступає у маріупольському “Іллічівці”.

“З фізкультури мав четвірку”

– Адріане, які спогади зосталися з дитинства?

– Мої перші тренування. Коли після занять повертався додому, то так ноги боліли, що не міг іти. Також залишився у пам’яті дитячий футбольний турнір в Ужгороді. Тоді наша команда посіла перше місце, але організатори чомусь його від нас відібрали.

– Чому ти обрав саме футбол?

– Виноградове – маленьке містечко з однією дитячо-юнацькою спортивною школою. Тому питання вибору переді мною не стояло. Коли мені виповнилося сім років, записався до футбольної секції. Одразу ж тренер наказав переодягатися і починати тренування.

– Заняття футболом вплинули на успішність в школі?

– Ні, учителі нас розуміли. Якщо вчора грали матч і не встигли виконати домашнє завдання, двійки нам не ставили. Коли закінчив школу, то в атестаті було п’ять четвірок, решта – п’ятірки.

– А чи правда, що одна із тих четвірок була з фізкультури?

– Було таке (сміється).

– На якій позиції ти грав у дитинстві?

– З першого тренування й понині граю в центрі півзахисту. Ніколи не змінював футбольне амплуа.

– Кого з футболістів вважав своїми кумирами?

– Італійця Баджо, бразильця Ромаріо... Я навіть якось косичку собі сплів, як Роберто Баджо. А загалом – мені багато футболістів тоді подобалося. Варто було комусь із них вдало зіграти або забити красивий гол, як він відразу ж ставав моїм кумиром. Із закарпатських футболістів мені подобався Василь Рац. Він у Виноградові неподалік від мого будинку жив, інколи навіть заходив до нас у гості. Пригадую, якось він подарував мені футболку. Спереду на ній красувався портрет Раца. Тоді вона мені була до колін. А тепер уже – як топ. Досі зберігаю її.

– 1998 року ти потрапив на оглядини до київського “Динамо”...

– Тоді було дуже шкода, що не пройшов оглядин. А тепер не жалкую, що не залишився в Києві. На зборах я тоді пробув 11 днів. Київські тренери навіть толком і не подивилися у мій бік. Уже на другий день зрозумів, що я там нікому не потрібний. Згодом усе забулося. Мене запросили до збірної Закарпатської області, яка здобула юнацький Кубок України “Надія”, а я своєю грою привернув увагу тренера донецького “Шахтаря” Юрія Беліченка. Двічі їздив до Донецька, підписав контракт й опинився в дитячо-юнацькій школі-інтернаті “Шахтаря”.“Найважче в “Шахтарі” було здолати мовний бар’єр”

– Не страшно було в 15-річному віці переїжджати в інший кінець країни? Батьки перешкод не чинили?

– Ні. Хоча мама до останнього думала, що я не витримаю і повернуся назад. А от батько завжди мене підтримував. Мамі важче було звикнути, адже я – єдина дитина в сім’ї.

– Чимало відомих закарпатських футболістів з угорськомовних районів скаржилися, що їм після переїздів було важко спілкуватися з тренерами та футболістами...

– Дійсно, спочатку було дуже важко. В сім’ї ми спілкувалися угорською – це моя рідна мова. Я російську розумів, але щось сказати не міг. Та й на додачу в мене був страшний акцент. Щось скажу, а всі сміються! Так тривало перші 7-8 місяців. Потім я вже освоївся і навіть міг щось сказати й українською.

– Кому з тренерів “Шахтаря” ти завдячуєш появою в основі гірників?

– Уперше до основи я потрапив при італійцеві Невіо Скала. Але найчастіше місце у складі мені довіряв Валерій Яремченко.

– Чи виправдана така кількість легіонерів у “Шахтарі”?

– Тут слід виходити з досягнутого результату. “Шахтар” уже двічі став чемпіоном. Значить, їхнє запрошення було виправданим.

– Тебе називають найперспективнішим плеймейкером України, здатним стати послідовником Юрія Калитвинцева в збірній України. Однак час минає, а межу перспективності ти ніяк не можеш перейти. Чому?

– Поки в “Шахтарі” був Яремченко, я постійно мав ігрову практику. З приходом Шустера мені все рідше почали довіряти місце в основі. А сподіватися, що тебе викличуть до збірної країни, не маючи стабільного місця у своєму клубі, не варто.

– Ти сподіваєшся потрапити до числа тих, кому наступного року тренерський штаб довірить захищати честь України на полях Німеччини?

– Зараз передчасно будувати плани, попереду ще цілий рік. Але якщо я весь час проводитиму в клубі на лаві запасних – то навряд чи мене запросять до збірної.

– Ти лише одного разу одягнув футболку збірної – у товариському матчі проти збірної Лівії, де провів на полі 50 хвилин і забив єдиний гол нашої команди. Що казав після гри Блохін?

– Нічого. Взагалі. Розмови тет-а-тет у нас із ним не було.

– Як і подальших викликів до збірної...

– Ні, мене ще раз викликали на матч проти Македонії. Але на поле тоді так і не вийшов.

– Як ти опинився в “Іллічівці”?

– Перед початком другого кола до “Шахтаря” звернулися представники маріупольського клубу з проханням віддати мене в оренду. Мені запропонували місце в основному складі, постійну ігрову практику. Тренери “Шахтаря” не заперечували.

– Ти все ще пов’язаний контрактом із “Шахтарем”. Бачиш своє майбутнє у цій команді?

– Так. Намагатимусь повернути своє місце в “Шахтарі”. Вважаю, що зможу конкурувати з легіонерами. Якщо ж “Шахтарю” не підійду зараз, то однозначно знову піду в оренду. Мені потрібна ігрова практика, адже восени молодіжна збірна України проводить три важливі матчі.

“BMW украли з кінцями”

– Розкажи про умови свого життя...

– У Донецьку наймаю квартиру в центрі міста. Спілкуюсь в основному з українськими футболістами “Шахтаря”: Бєліком, Воробеєм, Тимощуком.

– Недавно ти отримав диплом магістра зовнішньоекономічної діяльності. Футбольна кар’єра зазвичай триває до 34-35 років. Здобуті у вузі знання за цей час не нівелюються?

– Зараз важко спрогнозувати, чи знадобиться мені цей диплом у майбутньому. Бо не знаю, чим займатимусь по завершенні спортивної кар’єри. Освіту отримав у Донецькій державній академії управління персоналом. Не виключаю, що в 35 років займатимусь зовнішньоекономічною діяльністю.

– З-під під’їзду твого будинку злодії викрали автомобіль: чорний “BMW-320”. Міліція знайшла авто?

– Та де там! Усе з кінцями – машини немає.

– З батьками часто бачишся?

– По телефону, мабуть, щодня з ними спілкуюся. Час від часу мама до мене приїздить, бабуся інколи навідується. А батько десь місяць тому провідував мене. Я ж додому рідко приїжджаю. Двічі на рік: узимку та влітку – під час міжсезоння.

– Ти, певно, нетиповий футболіст. Більшість гравців відпочивають за кордоном на відомих курортах, ти ж відпустку регулярно проводиш на батьківщині. Чому?

– Додому все одно тягне. Хочеться із батьками побачитися, зустрітися із друзями. А на курорти поїхати ще встигну. Навіть найближчої зими це можна елементарно зробити: тиждень побути вдома, а ще на тиждень – поїхати кудись на море.

– Особисте життя у тебе склалося?

– Я вже знайшов людину, з якою хотів би прожити решту життя. Тепер я знаю, що я не самотній і в мене є підтримка. Звати дівчину Джеміля, родом вона з Донецька. Недавно познайомив її з батьками.

Повернутися до списку публікацій



Архів новин

Кино: рецензии «Нация Z»

<<< Липень 2013 >>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

Останні новини