Чия Україна?

Мігранти
Віктор Єрофєєв, Лілія Кузік, Аргумент-газета 

Україна все більше нагадує мені великий шмат м’яса, за який б’ються два коти. Російський кіт вважає, що м’ясо історично належить йому й було вкрадене, тому він почуває себе ображеним і приниженим. Західний кіт думає, що Росія завжди дуже погано ставилася до цього м’яса, тому відібрати його – священний обов’язок. Однак, він ще остаточно не вирішив, що робити з м’ясом.

Росія, як це продемонструвала недавня “газова війна”, готова застосувати дуже жорсткі й рішучі заходи, щоб повернути назад “украдене” м’ясо. Підсумки недавніх парламентських виборів в Україні показують, що Росія має шанс повернути його. Але якщо вона його проковтне, гірше буде всім, у тому числі й самій Росії. Бо залежна Україна істотно послабить шанси на будівництво демократії у сусідній державі.

Однак, насправді Україна – не м’ясо. Якщо поглянути на неї об’єктивно, то виявиться, що цей пострадянський простір деморалізований, невпевнений у собі, трохи депресивний, внутрішньо роз’єднаний й до певної міри криміналізований. Для подолання цих проблем їй потрібні час і політична воля.
Але між населенням Росії і України існують чіткі розбіжності. Більше 50 відсотків громадян Росії вважають Сталіна позитивною історичною фігурою, засновником могутньої радянської держави. В Україні Сталін – повалений ідол; його ім’я пов’язується з примусовою колективізацією, голодом і репресіями. Поразка українських комуністів, які не зуміли набрати на парламентських виборах навіть 4 відсотки, знаменує собою остаточне прощання з радянським минулим.

Однак, майбутнє складніше. Перебуваючи у Києві напередодні виборів, я вкотре був вражений красою його православних соборів і каштанових парків. Мені не заважали навіть сталінські будинки на Хрещатику – їхні фасади завішані рекламою й вивісками модних бутиків.

Росіянинові складно вважати Київ закордонним містом: для нього – це мати міст руських, найстаріше місто древньої Русі. Навіть сьогодні, коли Київ – столиця незалежної української держави, на його вулицях найчастіше чуєш російську мову. Україна пов’язана з Росією, – і не тільки радянським минулим.

Молоді київські журналісти, з якими я зустрічався, з гордістю розповідали мені про Помаранчеву революцію на площі Незалежності. Тепер, після виборів, ця гордість значною мірою змінилася розчаруванням. Переконлива перемога проросійської партії Віктора Януковича, який, незважаючи на кримінальне минуле й фальсифікацію результатів останніх президентських виборів, одержав майже третину голосів виборців, свідчить про серйозну кризу Помаранчевої революції.

Нестабільні, створені на основі компромісів коаліції можуть виснажити країну й затягти її у політичне болото. Знову Україна опинилася в підвішеному стані на межі двох світів – Заходу й Росії.

Віктор Ющенко виявився політичним мрійником, майже утопістом, a його спільниця по Помаранчевій революції Юлія Тимошенко буквально потонула в революційній риториці. Захід також сприяв в’яненню європейських надій України. Європейський Союз відклав на невизначений термін вступ України у європейську співдружність і веде двозначну гру, то приваблюючи Україну на Захід, то відвертаючись від неї, щоб не дратувати росіян.

Український письменник Юрій Андрухович із гіркотою говорив мені, що європейці підозріло ставляться до українців, вважаючи їх бандитами й повіями. Мені здається, що Європа повинна внести ясність у свою українську політику. В України немає майбутнього поза Європою, і варто зробити все можливе, – у тому числі спростити візовий режим – для того, щоб українці почувалися в Європі як вдома, – щоб Україна систематично просувалася до економічних і моральних цінностей Європи. Україні потрібні європейські гарантії.

Підсумки виборів стали закликом до політичного реалізму. Україна виявилася недостатньо західною, але також не зовсім промосковською. Янукович переміг, але не став завойовником. Україна вагається, але відмовляється йти назад.

Навіть Янукович не проти поговорити про інтеграцію з Європою, і він, безперечно, правий, піднімаючи мовну проблему. Тверда політика Києва щодо російської мови, якою розмовляє більшість населення Східної України, і його відкрито русофобська риторика – не тільки наслідок, але й причина взаємного непорозуміння між Росією й Україною.

Чим швидше політика Києва стане більш прагматичною, гнучкою і динамічною, тим більше в неї буде прихильників по обидва боки кордону країни. Не потрібно ототожнювати всю Росію з імперськими претензіями її нинішніх лідерів.

Успіх Києва залежить від того, чи зможе він зробити демократичні цінності привабливими для народу й забезпечити його від дикого капіталізму. У 1990-і роки російські демократи зазнали поразки й, зрештою, їм на зміну прийшов Путін, тому що вони не мали справи з реальним населенням, нав’язуючи свої реформи “теоретичному” народу. Захід не повинен створювати перешкоди на шляху України в ЄС і НАТО, але, разом з тим, йому не треба зловтішатися з приводу того, що Україна відходить від Росії. Викликати роздратування Росії – не значить вести успішну політику.

Виклики, що стоять перед Києвом, непрості, але є надія.

До теми
 
Україна – Мекка мігрантів

Україна посідає четверте місце у світі серед країн, де мешкають іноземні мігранти. За даними ООН, в Україні зараз 6,8 млн мігрантів. Це – майже 15% усього населення країни.Лідирують у списку “мігрантських держав” США, де проживає 38,4 млн мігрантів. Друге місце посідає Росія (12,1 млн), третє – Німеччина (10,1 млн). Із республік колишнього СРСР у першу двадцятку потрапив Казахстан, котрий посів 17 позицію.Серйозною проблемою для України є зростання обсягів нелегальної міграції. За даними Держкомкордону України, щороку прикордонники затримують за незаконний перетин Державного кордону України кілька тисяч іноземців. Серед них найбільше китайців, росіян, кавказців та азіатів.

Мігранти, своєю чергою, активно підтримують свою вітчизну економічно. Приміром, у 2004 році обсяг коштів, офіційно переказаних мігрантами в країни свого походження, становив 226 млрд доларів. А от кошти, переказані громадянами Молдови на їхню батьківщину, становлять аж 27% ВВП Молдови.

Опубліковано: 07.04.2006